Дмитро Щербаков: Як Формується Стиль і Рішення в Татуюванні
- TATTOO.UA
- 4 години тому
- Читати 7 хв
Дмитро працює у власній візуальній мові, поєднуючи системний підхід до дизайну, роботу з композицією та уважність до анатомії тіла. У цій розмові він розповідає про свій підхід до татуювання, пояснює, як формується стиль і чому це не набір прийомів, а спосіб мислення.
Ми поговорили про баланс між логікою та інтуїцією, про роль конструкції у створенні дизайну, а також про те, як тіло впливає на фінальне рішення. Окремо Дмитро ділиться своїм поглядом на межу між натхненням і запозиченням та пояснює, як зберігати впізнаваність, не застрягаючи в одному стилі.
Це розмова про практику, досвід і принципи, які формують підхід майстра сьогодні.
Чи бачите ви у своїх роботах стиль чи скоріше систему рішень, яка постійно перебудовується?
— Я бачу стиль і намагаюся його триматися, бо це мій фундамент і те, що робить роботи впізнаваними. Але для мене стиль — не щось застигле. Це скоріше рамка, всередині якої я працюю.
І ця рамка не про обмеження, а про дорослий підхід: коли ти розумієш, що і навіщо робиш, а не просто кидаєшся в хаотичні експерименти.
При цьому я точно мислю системно: кожен проєкт — це набір рішень, які я підбираю під конкретну людину, анатомію, задачу. Тому я постійно адаптуюсь, переглядаю підхід, щось змінюю, якщо це робить результат кращим.
Тобто це не вибір між стилем і системою — це баланс. Стиль задає напрям, а система дозволяє не працювати на автопілоті.
Як би ви описали свій стиль людині, яка взагалі не в темі татуювань, не використовуючи професійні терміни?
— Мій стиль балансує між сучасним дизайном, типографією і андеграундом.
Мої роботи зазвичай виглядають трохи темними, але в них завжди є логіка і чистота. Вони не перевантажені, там немає випадкових деталей, кожен елемент на своєму місці.
Я не намагаюся зробити щось просто «красиве». Мені важливо, щоб це виглядало доречно на тілі конкретної людини і з часом не втратило сенс.
Якщо коротко — це про баланс між характером і порядком. Трохи темряви, трохи структури, при цьому він чистий і спокійний. Нічого зайвого.
Ваш стиль — це більше про обмеження чи про свободу? Що він вам забороняє?
— Мій стиль точно не про обмеження.
Але і слово «свобода» в творчості для мене звучить занадто банально, ніби це про неусвідомлений вибір.
Якщо митець доходить до якогось рівня, це завдяки принципам, світогляду і внутрішній філософії. А значить — чіткому розумінню, що для нього прийнятно, а що ні. І ці рамки він ставить собі сам.
Тому мій стиль нічого мені не «забороняє», він скоріше відсікає зайве. Все, що не має сенсу, не резонує або просто слабке рішення.
Бо врешті митець має щось сказати. А що може сказати людина, у якої немає позиції?
Що у ваших роботах є принципово “вашим”, навіть якщо зміниться техніка чи напрям?
— Навіть якщо зміниться техніка чи напрям, у моїх роботах залишиться мислення.Я завжди відштовхуюся не від «як це намалювати», а від «чому це має виглядати саме так». У кожній роботі є логіка, структура і відчуття міри. Нічого випадкового.Мені важливо, щоб робота трималася і на ефекті, і на рішенні. Щоб вона була зібрана, цілісна і доречна на тілі, а не існувала сама по собі як картинка.
І ще — ставлення. Навіть якщо це виглядає просто, за цим завжди стоїть вибір і позиція.
Оце і є «моє» — не конкретна форма, а спосіб думати і приймати рішення.
Ви більше боїтеся втратити впізнаваність чи застрягнути в одному стилі?
— Нічого не боюся.
Якщо ти працюєш чесно і розумієш, що робиш, ти не втрачаєш себе. Впізнаваність не зникає від змін, вона тримається на мисленні, а не на повторенні одних і тих самих прийомів.
І застрягти в стилі теж складно, якщо ти не працюєш на автопілоті. Коли ти постійно переглядаєш свої рішення і ростеш, стиль рухається разом із тобою.Тому для мене тут немає вибору між двома страхами. Є тільки процес і відповідальність за те, що ти робиш.
Ви працюєте більше від образу, від конструкції чи від ритму? Що є базою для побудови роботи?
— Я не розділяю це жорстко, але якщо говорити чесно, база для мене — це конструкція.
Образ і ритм важливі, але якщо немає конструкції, все розсипається. Я завжди починаю з композиції: як це «сидить» на тілі, як це зібрано, як елементи взаємодіють між собою.
Вже поверх цього з’являється образ і ритм. Це залежить від дизайну, що з них головніше. Деякі проєкти потребують більше ритму, деякі, навпаки, мають пріоритет саме в образі.Але головне для мене — це композиція.
Коли ви створюєте дизайн, ви думаєте в площині чи вже одразу в об’ємі тіла?
— В роботі тату-майстра відштовхуватись треба насамперед від анатомії.
Я одразу намагаюся уявити, як дизайн ляже на тіло, як він буде працювати в русі, як огинатиме форму.
Бо татуювання — це не картинка на папері. Якщо ігнорувати об’єм, навіть сильний ескіз може «розвалитися» на тілі.
Тому зазвичай я роблю фото ділянки нанесення майбутнього татуювання і вже поверх нього працюю над дизайном.
Що для вас важливіше в роботі: логіка побудови чи інтуїція? І як це змінювалося з досвідом?
— Логіка для мене важливіша.
Але на початку без інтуїції нікуди — ти просто ще не маєш достатньо досвіду, щоб опиратися на чітке розуміння. Тому доводиться відчувати, пробувати, помилятися. І жоден гайд чи майстер-клас це не замінить, це проходиться тільки через власний досвід.
З часом все змінюється. З’являється база, і ти вже не вгадуєш — ти знаєш. Часто я ще навіть не маю готового дизайну, але вже розумію, як це має виглядати і працювати на тілі.
Тобто інтуїція нікуди не зникає, але вона перестає бути сліпою — вона стає продовженням логіки і досвіду.
Чи можете ви пояснити, чому одна композиція “жива”, а інша — ні, чи це завжди відчуття?
— Ні, це не просто про відчуття.
Так, на початку ти багато спираєшся на відчуття, але з досвідом це переходить у розуміння. Ти вже не «вгадуєш», а знаєш, які рішення роблять композицію живою, а які — ні.
І тут важливий момент: «жива» чи «не жива» — це не завжди про добре чи погано. Це вибір.
Якщо дизайн має бути живим, з рухом, напругою, динамікою і майстер розуміє, як це зібрати, тоді він працює. Але інколи задача зовсім інша: зробити щось статичне, монументальне — це теж може бути сильним рішенням.
Проблема починається там, де немає контролю. Коли майстер не розуміє, що саме він робить, тоді виходить «неспокійна статика» і «нежива динаміка», а просто помилка.
Які впливи на вас реально змінили мислення, а не просто візуальний смак?
—На моє мислення вплинули не стільки конкретні стилі чи художники, скільки досвід роботи і помилки.
Реально змінює мислення тільки практика: коли ти бачиш, як рішення працюють або не працюють на тілі, і починаєш розуміти причинно-наслідковий зв’язок.
Все інше — це скоріше про смак. А мислення формується через власний досвід.
Чи є речі, які вам подобаються в інших, але ви свідомо не дозволяєте собі використовувати? Чому?
— Так, звісно.
Є багато речей і стилів, які мене щиро вражають, але я свідомо не використовую їх у своїй роботі. Бо розумію: це не моє мислення і не моя мова.
У цьому і є дорослість — не брати все, що подобається, а чітко відділяти своє від чужого. Дизайн — це також вміння відмовитися від зайвого, незалежно від того, чи подобається це тобі, чи ні.
Де для вас проходить межа між натхненням і запозиченням?
— Межа дуже проста: якщо це можна впізнати — значить ти вже перейшов її.
Натхнення — це коли ти береш ідею, принцип, підхід і пропускаєш через себе. В результаті виходить щось твоє.
Запозичення — це коли ти фактично повторюєш форму, композицію або рішення, просто трохи змінюючи деталі.
Для мене це питання чесності. Або ти говориш своєю мовою, або чужою.
Чи був момент, коли ви відчули, що потрібно “зламати” власний стиль, щоб рухатися далі?
— Так, і це нормальний процес — це і є творчість.
Питання не в тому, чи ламати стиль, а в тому, де саме це робити. Бо можна зруйнувати те, що тримає всю роботу.І от це вже приходить тільки з досвідом — розуміння, що можна змінити, а що чіпати не варто.
Наскільки для вас тіло — це полотно, а наскільки середовище, яке диктує правила?
— Тіло для мене — це не полотно, а середовище, яке диктує правила.
Полотно можна ігнорувати, тіло — ні. Воно має форму, рух, об’єм, і якщо з цим не рахуватись, навіть хороший дизайн просто не працюватиме.
Я сприймаю тіло як частину композиції, а не як фон. Воно задає напрям, обмежує і водночас підказує рішення.
Тому дизайн не накладається на тіло, він з нього виростає.
Чи є у вас принципи, які працюють тільки на тілі і не працюють на папері/екрані?
— Так, і їх багато.
На тілі працює те, що взаємодіє з формою і рухом. Наприклад, напрям ліній, розтяг елементів, те, як композиція огинає м’язи — на папері це може виглядати дивно або «неправильно», але на тілі стає логічним.
Ще один момент — це читабельність. На екрані можна дозволити собі складність і дрібні деталі, а на тілі це часто просто зникає або зливається з часом.І головне — баланс. На папері ти будуєш композицію в межах площини, а на тілі вона має працювати з різних ракурсів, у русі, при зміні світла.
Тому частина рішень, які виглядають «слабко» на ескізі, насправді сильні саме на тілі, і навпаки.
Чи бувають ситуації, коли ідея сильна, але тіло “не дає” її реалізувати — і що тоді важливіше?
— Так, досить часто.
І в таких випадках для мене важливіше тіло. Бо саме воно буде носієм цієї роботи, а не ідея сама по собі.
Сильна ідея, яка не працює на тілі — це просто слабке рішення в контексті татуювання.
Тут доводиться або адаптувати її під анатомію, або взагалі відмовлятися.
Для мене головне — не триматися за ідею тільки тому, що вона «крута», а вміти підлаштувати або відпустити її, якщо вона не працює там, де має жити.
Наскільки клієнт є співучасником у створенні стилю, а не просто носієм роботи?
— Клієнт — це співучасник, але не автор.
Він приносить контекст: своє тіло, характер, запит, іноді ідею. Це все впливає на рішення і може підштовхнути в новий бік.
Але стиль формується не клієнтом. Він формується через моє мислення, відбір і принципи. Я вирішую, що залишити, а що відсіяти.
Тому клієнт — це частина процесу, але не його напрям.
Чи змінюється ваша візуальна мова залежно від людини, з якою ви працюєте?
— Ні.
Моя візуальна мова не змінюється від людини до людини. Змінюються рішення під анатомію, задачу, контекст.
Але сама мова, принципи і підхід залишаються тими самими. Інакше це вже не стиль, а просто підлаштування під кожного.
Чи бувало, що клієнт інтуїтивно “ламає” вашу систему і це дає кращий результат?
— Рідко, але таке буває.
І це якраз ті моменти, які треба вміти визнавати. Коли клієнт інтуїтивно пропонує щось, що виходить за межі твоєї звичної системи і це реально працює краще.
У таких випадках важливо не триматися за свої правила просто з принципу, а побачити цінність і взяти це в роботу.
Іноді саме такі злами і дають розвиток.
Наскільки ви сьогодні залежите від власного стилю — і що станеться, якщо його забрати?
— Стиль забрати — неможливо.
Він не з’являється просто тому, що це красиво чи «прикольно». Він формується з переконань, досвіду, способу мислення.
Тому питання звучить трохи дивно. На кшталт: а що якби у тебе були інші батьки? Відповідь проста: це був би не ти.
Коментарі